Очікування великого обміну на Великдень, продовження атак на російську інфраструктуру та подолання політичної кризи в парламенті – про це та інше розповів генерал-лейтенант, очільник Офісу Президента України Кирило Буданов у спільному інтерв’ю кореспондентам Укрінформу та Новини.LIVE.

Чому дрони не замінять піхоту, як війна на Близькому Сході допомагає агресору та чи можлива зустріч Зеленського з Путіним для «останньої крапки» у війні? Читайте у нашому матеріалі.

ПРЕДСТАВНИКИ США ПРИЇДУТЬ В УКРАЇНУ ЗА ТИЖДЕНЬ-ДВА

Галина Остаповець: — Головні питання до вас, звісно, стосуються переговорного процесу: ви раніше говорили, що він триває, він не заморожений. На якому етапі зараз цей процес?

— Ви ж, у принципі, самі відповіли на це питання: він триває, він не заморожений. Він буде продовжуватися. Ми сподіваємося і чекаємо на приїзд американської делегації – про це сьогодні Президент України так само на офіційній частині заходу всім повідомив. Тож сподіваємося на краще.

Тетяна Когутич: — Президент на Конгресі місцевих та регіональних рад сказав, що члени американської делегації, які беруть участь у переговорному процесі, ймовірно, приїдуть в Україну після Великодня. Це таке українське визначення відкладеного часу. Чи можете уточнити, про який період ідеться?

— Так, плюс-мінус тиждень після Великодня. Це недовго.

Г.О.: — Ясно, що з американцями є контакти, а чи є контакти з росіянами зараз?

— Є.

Г.О.: — Про що вони?

— Про питання, якими ми займаємося. Разом із тим, ми всі сподіваємося на обмін ближчим часом. Тому і про це теж. Обмін сам по собі не зробиться. Його треба робити.

ОЧІКУЄМО ОБМІНУ НА ВЕЛИКДЕНЬ

Т.К.: — Великдень – це також той час, коли українці очікують гарних новин щодо обмінів військовополонених українців, яких утримують у Росії. Ми знаємо, що обміни ніколи не анонсуються, але чи варто чекати добрих нових на це свято?

— Ми сподіваємося. За день до чи за день після, але можна очікувати. Ми всі очікуємо.

Т.К.: — Кириле Олександровичу, ви є членом переговорної групи – скажіть, будь ласка, на вашу думку, чи є шанс, що вони у тристоронньому форматі будуть поновлені?

— Так.

Т.К.: — Наскільки цей шанс великий?

— Ви розумієте, що ми не можемо поставити крапку ні позитивну, ні негативну без особистої зустрічі (лідерів країн, – ред.) – і росіяни це теж розуміють. Повірте, все це усе одно відбудеться.

Т.К.: — Маєте на увазі зустріч Володимира Зеленського та Путіна?

— Лідери мають узагалі останню крапку поставити. Будемо на це сподіватися.

РОСІЯНИ НЕ МОЖУТЬ СОБІ ДОЗВОЛИТИ СКАРЖИТИСЯ НА НАШІ ДІПСТРАЙКИ

Г.О.: — Наші діпстрайки щоденні, ми завдаємо щоденних ударів по російській інфраструктурі – як вони впливають узагалі на динаміку переговорного процесу? Чи скаржаться росіяни, що наших ударів забагато і відтак, мовляв, вони не можуть підписувати мирний договір?

— Ні, не скаржаться. Вони так просто не зроблять – бо це означає визнання їхньої слабкості. Але це впливає – і в своїх звітах вони постійно на це вказують. Це є проблема. Так само, як і їхні удари для нас – це теж є проблема.

Т.К.: — Питання щодо інших переговорів, мається на увазі транш у 90 млрд євро, який ми всі дуже чекаємо, який наразі заблокований і теж потребує переговорів. Скажіть, будь ласка, на якому етапі зараз цей переговорний процес?

— Ви розумієте, що це питання перемовин із багатьма учасниками, не тільки з Угорщиною. Це все, що я вам скажу з цього приводу, і цей процес триває. Це дуже важке питання, максимально складне, але думаю, що ми знайдемо йому рішення. Можливо, непросте – але знайдемо.

Т.К.: — Можете відкрити трохи, в який бік може бути зроблене це непросте рішення?

— Поки йде перемовний процес – ні. Це зробить передумови для його зриву.

Т.К.: — Зрозуміло. Утім, іще щодо цього переговорного процесу і, власне, наших сусідів, які блокують виділення коштів – чи є можливість протидіяти їм? І хто більше має на це впливати нині: наші європейські партнери чи ми самі?

— Ну, знаєте, я скажу вам свою суб’єктивну думку, що наші проблеми – це перш за все, наші проблеми. І тому, якщо ми не будемо над ними працювати, я далекий від відчуття, що хтось за нас зробить роботу.

ВІЙНА НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ ПІШЛА РОСІЯНАМ «У ПЛЮС»

Г.О.: — Як війна на Близькому Сході вплинула на можливості Росії воювати проти нас далі?

— Це певною мірою пішло їм «у плюс» – ви це теж розумієте, через різкий стрибок цін на нафтопродукти, перш за все. Їхні певні юридичні, скажімо так, одиниці, давайте так це назвемо, повиходили з-під санкцій, що теж додало їм оптимізму, скажімо так. Ну і, в принципі, різкий стрибок цін (на нафту, – ред.) – це для них величезний плюс. Наші удари, які ми завдаємо по їхніх НПЗ, не можуть, на жаль, зрівнятися з тим стрибком цін, який відбувся. Але вони точно впливають на нафтову та нафтогазову галузь Російської Федерації.

Г.О.: — Ми їх припиняти, як ви сказали, не будемо…

— …Ми не можемо собі дозволити їх припинити, допоки триває війна.

Я НЕ ФАНАТ ІДЕЇ, ЩО ДРОНИ ВИГРАЮТЬ ВІЙНУ ЗА НАС

Г.О.: — Росія щомісяця несе великі втрати в особовому складі, ми наблизилися до цих 30-35 тисяч, наша стратегічна мета – 50 000, наскільки ми далекі від неї наразі?

— Ви ж самі назвали цифру.

Г.О.: — Що нам потрібно для цієї мети – більша кількість дронів?

— Я, ви знаєте, мабуть, не є фанатом ідеї, що дрони зроблять цю війну за нас. Вибачте, без людей війни не виграються. Без людей війни програються – таке є. Але щоб виграти без людей – так не буває.

Т.К.: — Щодо людей і війни: от буквально вчора на Закарпатті всі читали новини про побиття військового. За день, два до того ми бачили це в інших регіонах. І за тиждень до того, за два… Це досить погана тенденція для країни, якій, як ви казали, потрібна єдність, аби вистояти у війні. Як ви це оцінюєте?

— Я тому й казав сьогодні на цій зустрічі (перед нашим інтерв’ю генерал Буданов мав зустріч із закарпатським духовенством, – ред.) про єдність. Щодо цього: по-перше, людській тупості нема краю і ніколи не буде; по-друге, є реальні проблеми, проблеми, скажімо так, ментальні в нашому суспільстві. Бо з одного боку, всі говорять, що треба воювати до перемоги – і з іншого боку, всі тікають від мобілізації. І це все відбувається одночасно. Це є великою, величезною проблемою! Разом з тим, слід пам’ятати, що коли людина ухиляється від мобілізації (так, можна казати, що в нього там є якісь думки – це він сам себе буде так виправдовувати), але ж є абсолютно така людська проблема, про яку слід пам’ятати. Це наші хлопці, які на передовій, і їх теж треба кимось замінювати. І вони там цього точно не розуміють. І це буде ще одна величезна проблема, як настане час, завершиться війна, і вони всі повернуться, і почнуть задавати питання особисто своїм сусідам, які нікуди не пішли. Так от, щоб такого не було, треба всім свою громадянську позицію все ж таки висловлювати і не боятися виконати свій обов’язок. Не всі, давайте відверто скажемо, хто мобілізований, іде в штурм. Є ті, хто йдуть у протиповітряну оборону, чи там інші спеціальності, на склади…

Т.К.: — Загалом, є куди.

— Так, тут, як-то кажуть, поле для маневру є. Але просто бути ухилянтом і з ганьбою потім жити і думати, що ж ти будеш казати своєму сусіду, який повернеться з війни і питатиме, де був ти?.. Що ти будеш казати офіційно – ну це таке, у нас люди цього мало бояться. Але от що ти скажеш своїм дітям, своєму сусіду, який повернеться і просто буде казати: «Ну, ти… Хто ти після цього?»

Я БАЧИВ ЄДНІСТЬ УКРАЇНЦІВ ТРИЧІ

Т.К.: — На першому році повномасштабної війни у нас зашкалювала єдність. Де її шукати зараз на п’ятому році?

— У нас самих. Я ж кажу, зараз ми в перемовному процесі до чогось дійдемо. Ще раз кажу: це буде або дуже гарний, або дуже поганий для нас варіант, але немає значення. Навіть коли б був дуже гарний для нас варіант – без єдності ми не зможемо зробити будь-якого рішення.

Єдність – я особисто аналізував це – я бачив, по суті, таку серйозну тричі. Першого разу – 1991-го року, коли розпадався Радянський Союз, – от в Україні була єдність. Це був виклик величезний, але вона була. І це дозволило прийняти рішення.

Т.К.: — А вдруге? Майдан?

— Другий раз – 2014-го. Майдан і події після Майдану: початок війни, Крим, події на Донбасі. Тоді були черги у військкомати, пам’ятаєте? І третього разу – на початку 2022-го року, те саме. Не було проблем із мобілізацією в перший період, тому що кількість бажаючих була набагато більша, ніж армія взагалі могла через себе пропустити.

Т.К.: — Але пройшло вже майже п’ять років і це тільки йде на спад.

— Ми зараз підійдемо знову до так званої тригерної події, яка буде вимагати від нас єдності. І от, на жаль, якщо цієї єдності не буде, може бути катастрофа. Багато було випадків, коли ми підходили, мала місце тригерна подія, а єдності не було. І це призводило до величезних проблем. Приклади не називатиму, бо буде дуже сумно і неприємно – якщо ви проаналізуєте нашу останню історію, ви дуже швидко знайдете всі відповіді.

У НАС ГЕРОЙ – ТОЙ, ХТО ВОЮЄ, Й ОДНОЧАСНО – ТОЙ, ХТО ТІКАЄ ВІД ТЦК

Г.О.: — Складні рішення – це маються на увазі домовленості по мирному треку? Очевидно, вони можуть стосуватися територій чи чогось іншого?

— Вони можуть стосуватися будь-чого, я не коментую це питання. Але просто уявіть собі: навіть якщо буде дуже хороша домовленість та знайдеться величезна кількість людей, яка просто буде казати, що «все пропало». Це неправильно. Що будемо з цим робити? Це створить ще більший тиск на політичне керівництво і так далі. І що ми отримаємо? Неприйняття рішення. Ніякого. Ні гарного, ні поганого. А це приведе нас куди?

До неприємного закінчення. Бо шанс – він не є безтерміновим.

Ви подивіться, у нас страшенна проблема в суспільстві. У нас герой – той, хто воює, зараз реально на фронті, проливає кров. Всі стають на коліна, коли несуть труни. Й у нас так само герой, який записує відосики «як я, вибачте, послав на три букви ТЦК» чи «як я перебіг «зеленку» через кордон» – а ви тупі отут от лишайтесь. І вони обидва – герої одночасно! Це страшна проблема. Вона показує відсутність єдності.

Т.К.: — Що з тим робити?

— Я займаюся цим і багато є людей, хто цим буде займатися. І тут не той час, коли ми можемо собі дозволити ставати хтось за одних, хтось за інших. Нині є Президент, ця вертикаль має бути утримана і підтримана.

Потім будемо розбиратися, що нам робити далі. Але в часи смути ми всі маємо об’єднатися.

Т.К.: — Щодо вертикалі: три місяці майже вже, як ви на посаді – як ви самі оцінюєте цей період? Чи вдається вам посилювати цю вертикаль зі свого боку?

— Я вам з гумором відповім: я нещодавно соціологічне дослідження дивився (рейтинг довіри українців, – ред.), буквально кілька днів тому. Офіс Президента завжди в ньому був передостаннім, останньою була Верховна Рада, завжди. Тепер ми четверті вже, з кінця. Тобто щось добре ми зробили (сміється). А Верховна Рада так і лишилась на останньому.

Можливо, це (особистий рейтинг Буданова, – ред.) якось впливає. Але не забувайте про проблему нашого суспільства: одні люблять, інші ненавидять. Я до цього абсолютно спокійно ставлюся. Це нормально. Але ж інституція працює спокійно: дивіться, скандалів нема, проблем нема, наради проводяться, рішення приймаються…

Г.О.: — …криза нарешті майже врегульована парламентська.

— Я два тижні тому казав, що нема кризи, є проблема. Я ж казав: «Ми її подолаємо». Я вам збрехав? Ні. Рішення, які нам потрібні, є. Так, можна по-різному дивитися, що там трошки не добрали, хотілося би більшого, скажімо, нашим міжнародним партнерам, але ж є національний інтерес. І ми зробили те, що потрібно було. Це дасть нам зараз змогу отримати необхідні, давайте відверто казати, кошти для функціонування нашої держави. Для того, щоб не було скорочення бюджетних програм.

Г.О.: — Як вам це вдалося?

— Тут, вибачте, не буде вам відповіді, щось має залишатися за лаштунками. Я за своє життя з такою величезною кількістю людей мав справу, що, повірте, наші народні депутати – це просто янголи в порівнянні з тими, з ким мені доводилося ввести різного роду перемовини.

ДІАЛОГ З ВР БУДЕ ПРОДОВЖЕНИЙ НА СИСТЕМНІЙ ОСНОВІ

Т.К.: — Пане Кириле, як ви зараз оцінюєте співпрацю Офісу із парламентом? Ви казали, що проблема подолана, але, можливо, ще додасте якихось нюансів. І на якому рівні цей діалог зараз?

— Я сподіваюся, що цей діалог буде продовжений на системній основі. Ми домовились із ними на останній великій зустрічі про наступну, вона має скоро відбутися.

Т.К.: — Це будуть регулярні зустрічі?

— Я сподіваюсь, що так. Тут потрібен системний підхід. Я вірю в системні підходи. Реактивно можна зробити будь-що – але один раз, розумієте, в чому проблема? А нам же ж один раз тут не допоможе. Єдність потрібна. Ми знову ж повертаємось до цього.

Т.К.: — Єдність – починаючи, в тому числі, із Верховної Ради?

— Єдність починається з громадянина і завершується Верховною Радою, Офісом Президента, Президентом України, міністерствами, Кабінетом міністрів і так далі. Все це має бути в гармонії. Якщо у нас буде лишатися ситуація, коли одночасно герой – воїн, захисник, але також герой – і ухилянт, ми далеко не поїдемо.

Т.К.: — А порадьте зі свого фірмового Буданівського досвіду, як суспільству, в якому є така, скажімо, шиза – де герої одночасно ті, хто воює та хто перепливає Тису, – шукати, досягати єдності?

— Та дуже легко: подорослішайте, будь ласка, подивіться на світ, ну, з боку спробуйте подивитись. Що буде, коли всі стануть ухилянтами? Чи лишиться Україна на політичній карті світу? Ні, не лишиться.

Щоб навіть там думок не виникало: ні, не лишиться. Не буде її, назви такої навіть не буде. І жити тут нікому буде: дарма багато хто думає, що обійдеться, ці такі, а інші прийдуть – якось вирішимо. Ні, не вирішите. Абсолютно не вирішите. Заберуть усе.

Тетяна Когутич, Укрінформ

Галина Остаповець, Новини.LIVE

Фото: Закарпатська ОВА