Анкара стала майданчиком, де союзники не лише підтвердили готовність і надалі підтримувати Україну, а й окреслили нові підходи до європейської безпеки. На цьому тлі особливу увагу привернули заяви президента США Дональда Трампа, які дають підстави говорити про зміну політики Вашингтона щодо російсько-української війни.

Які рішення саміту матимуть найбільше значення для України, чи справді змінюється політика США, коли можуть з’явитися перші українські ракети для систем Patriot та за яких умов війна може перейти в нову фазу – про це в інтерв’ю Укрінформу розповів глава української делегації в Парламентській асамблеї НАТО, народний депутат Єгор Чернєв.

УКРАЇНА ВЖЕ НЕ ПРОХАЧ, А ДОНОР БЕЗПЕКИ ДЛЯ НАТО

— Пане Єгоре, найперше хочу запитати про підсумки цьогорічного саміту НАТО в Анкарі…

— Саміт зафіксував об’єктивні зміни, які відбулися у безпековій ситуації в Європі. Україна стала донором безпеки, важливим регіональним гравцем, і це було зафіксовано. Ми також отримали обіцяний пакет допомоги, який є інвестицією НАТО в його власну безпеку.

Приємним сюрпризом стала зміна позиції Трампа та його готовність дати дозвіл на виробництво ракет Patriot для України. Це докорінно змінює стратегічну ситуацію не тільки в ході війни, а й у цілому регіоні у післявоєнний період.

— Що важливого для України прозвучало на полях Анкари-2026? На що, з вашого погляду, варто звернути особливу увагу?

— Найважливіше – це однозначний перехід на наш бік Трампа і Ердогана. Це ключові фігури, від яких дуже багато залежить у нашому світі, і їхній тиск на Путіна може стати визначальним.

— Напередодні саміту, та й раніше, звучали думки про ймовірний розкол НАТО через жорстку позицію Трампа, його вимоги щодо збільшення оборонних витрат до 5% ВВП, а також суперечки навколо Гренландії та Ірану. Однак фінальну декларацію підписали всі 32 країни. Ба більше, Трамп не просто підписав документ, а й назвав саміт успішним, заявивши, що «Альянс став сильнішим». Завдяки чому вдалося досягти такого консенсусу? І чи є ця єдність реальною, чи це лише демонстративна «хороша міна при поганій грі»?

— Трамп не хоче розколу чи знищення НАТО, бо це дуже потужний інструмент. Але Трамп хоче зробити НАТО більш слухняним і добитися від НАТО допомоги у реалізації глобальних американських інтересів.

Крім того, НАТО потрібне Штатам для стримування Росії в Європі, і для цього Трамп вимагає від європейців збільшувати видатки на оборону, поки він зайнятий в Азії.

Поступово позиції Трампа і європейської частини НАТО зближуються, і йому вдається продавлювати потрібні рішення. Це не одномоментний процес, але Трамп своїми гучними заявами та кроками намагається постійно додавати європейцям прискорення.

— Якщо говорити про спільну декларацію, то як загалом ви оцінюєте цей документ?

— Це збалансований документ, для всіх сторін.

Європейці отримали від США пункт про те, що Росія є довгостроковою загрозою для НАТО.

Трамп отримав позицію НАТО, яка не допускає появи ядерної зброї в Ірану та закликає Тегеран поважати свободу судноплавства в Ормузькій протоці.

Україна отримала визнання себе не як прохача, а як донора безпеки для трансатлантичної спільноти, що означає визнання України вагомим регіональним гравцем.

— В Анкарській декларації Україну назвали «країною, що робить внесок у трансатлантичну безпеку», однак із тексту зникли згадки про «незворотність повноцінного членства». Чи можна вважати такий статус компромісним успіхом, чи це, навпаки, фіксація «сірої зони» для України на роки вперед?

— Україна вже є членом НАТО де-факто, і те, наскільки Альянс нам допомагає, багато в чому рівнозначно ст.5 Вашингтонського договору. Якщо ж після війни США закриють над Україною небо, як пообіцяв Трамп, це буде абсолютне членство.

Юридичне оформлення цього факту може відбутися пізніше, коли складуться умови. Але для нас зараз найголовніше не шашечки, а їхати.

— НАТО зафіксувало в декларації виділення Україні €70 млрд на 2026 рік, а також аналогічної суми на 2027-й. Водночас є важливий нюанс: США фінансово до цього пакета не долучаються, і основний тягар лягає на країни Європи та Канаду. Чи витримають європейські бюджети такі обсяги підтримки без прямої участі Вашингтона?

— Це питання було ретельно пропрацьоване дуже заздалегідь, і, звичайно, європейці прорахували свої можливості. Наша війна та стримування Росії – тепер це їхня зона відповідальності в ході всесвітньої перебудови. Зона відповідальності США – Індо-Тихоокеанський регіон.

ТРАМП ВИЗНАЧИВСЯ, ХТО Є СЛАБКОЮ ЛАНКОЮ У ЦІЙ ВІЙНІ

— Що можна сказати про розмову Володимира Зеленського з Дональдом Трампом? Як, на вашу думку, вона пройшла?

— Трамп визначився, хто є слабкою ланкою у цій війні, і нею є Путін. Тому з нашим Президентом розмова вийшла дружньою та конструктивною. Трампу потрібно якнайшвидше завершити війну в Європі, щоб вивільнити ресурси на інші напрямки. І він тепер робить ставку на Україну.

— Трамп назвав цю зустріч «дуже позитивною» та підтримав право України завдавати ударів по російських НПЗ, назвавши це «ескалацією заради миру». Про що свідчить така зміна риторики глави Білого дому?

— На зміну позиції Трампа вплинув комплекс причин. Це і успішні дії України, і паливна криза у Росії, і вибори до Конгресу. Але найголовніше – це його не дуже вдала військова кампанія проти Ірану.

По-перше, Трамп зрозумів, що США не всесильні і їм треба спиратися на європейських союзників. І для цього потрібно допомогти їм у вирішенні російської проблеми.

По-друге, Трампу потрібно якнайшвидше завершити бодай одну з війн – в Європі або у Перській затоці, оскільки два цих конфлікти зв’язують США і обмежують їх можливості в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Тож зміна позиції Трампа цілком зрозуміла і передбачувана.

— Головною сенсацією зустрічі лідерів стала заява Трампа про готовність надати Україні ліцензію на власне виробництво ракет до ЗРК Patriot. Як гадаєте, за найбільш оптимістичного сценарію, коли може з’явитися перша українська ракета для Patriot?

— Якщо ми швидко запустимо всі процеси і не матимемо затримки з постачанням унікальних комплектуючих від США, таких як головки самонаведення, то процес може зайняти 2-3 роки.

— Зеленський прибув на саміт на тлі чергових масованих ударів балістикою по Києву, де відчувається критичний дефіцит протиракет. Поки ліцензія на виробництво – це довгострокова перспектива, чи вдалося Києву домовитися про негайні екстрені поставки ракет-перехоплювачів?

— Так, домовленості з цього приводу є. Екстрені поставки включатимуть у себе по 10-20 ракет від різних країн з тих запасів, що вони можуть виділити. Легше стане через кілька місяців, коли почнуть надходити законтрактовані раніше перехоплювачі.

— Трамп заявив, що США чинять сильний тиск на Путіна, щоб змусити його завершити війну. У чому саме проявляється цей тиск? І друге питання: які перспективи відновлення переговорів?

— У нашій ситуації існує лише дві форми тиску: збільшення військової та фінансової допомоги Україні та посилення санкцій проти Росії.

Рішення НАТО про виділення Україні 140 млрд євро на 2026-2027 роки та анонсований дозвіл на виробництво ракет для Patriot – вже є величезним тиском.

Якщо ж США почнуть ще й впроваджувати проти Росії додаткові санкції, це буде ситуацією ідеального шторму для Москви.

Але на переговори вона піде лише тоді, коли фізично не зможе продовжувати війну – ані у військовому, ані в економічному плані.

УКРАЇНА СТАВАТИМЕ СИЛЬНІШОЮ, А РОСІЯ – СЛАБКІШОЮ

— Щодо Китаю… Днями міністр закордонних справ України Андрій Сибіга отримав офіційне запрошення від Ван Ї відвідати Пекін. Що це означає і чому це справді важливо?

— Ми наближаємося до переламного моменту у війні, і далі буде або велика ескалація, або поступовий перехід до миру. І Китаю, звичайно, не байдуже, що відбувається навколо важливих для нього ринків в Європі. Тож вони хочуть обговорити з нами перспективи війни та її завершення.

— І насамкінець – які загалом ваші прогнози до кінця літа?

— Прогнози – річ невдячна, але точно можна сказати, що тренд останнього року продовжиться: Україна ставатиме дедалі сильнішою, а Росія – слабкішою. А значить, це наближатиме нас до миру.

Мирослав Ліскович. Київ

Фото: Володимир Тарасов та Євген Котенко.