В українському націоналізмі є суперечка без вияву між прихильниками конструктивізму та примордіалізму (до речі, я би радше писав “прим-ордіалізму”, щоб не впадала в око “морда”).

Точніше, суперечка виявлена, розбіжності видимі, але ніхто це не обговорює. А як ми знаємо, відсутність обговорення є джерелом проблем (чи то в сім’ї, чи то в політиці, чи то в бізнесі).

Примордіалісти вважають нації вічними і незмінними.

Конструктивісти вважають нації уявними спільнотами, створеними штучно і порівняно нещодавно. (Це не принижує їх, а навпаки, вивищує. Подумайте над цим.)

Можна багато говорити про те, що археологія та аналіз джерел не підтверджують точку зору примордіалістів, але їх цим не переконаєш.

Як завжди, розібратися у конфлікті поглядів допомагає модель еволюції мислення (хто не знайомий, далі не читайте і переходьте до наступного параграфа). Примордіалізм є типовим синім підходом: величним може бути лише те, що незмінне. Помаранчевий вважає навпаки: величним може бути лише живе, що розвивається. Конструктивізм є зелений погляд на помаранчеві реалії. Примордіалізм є синій погляд на реалії, в яких багато фіолетового, якщо трошки пошкрябати.

До речі, “рускій мір” сильно спирається на примордіалізм. Саме тому в наших українських примордіалістів Україна виходить такою собі Росією, тільки навпаки: з українською мовою та вишиванками, а все решта те саме.

Примордіалісти занурені в минуле.

Конструктивісти спрямовані в майбутнє.

А в мене просте запитання: яка з моделей допоможе нам краще побудувати омріяну Україну? Відповідь для мене очевидна.

“Ну що, синку, помогли тобі твої ляхи?”