Вона народилася в Середній Азії в Туркменістані в 1970 році, живе в Києві, Україна з 1997 року.
Художниця поглинула як східну, так і українську культури. Це потужна основа, на якій вона розкриває свою творчість. Її власна інтерпретація набутих навичок образотворчого мистецтва допомагає їй реалізувати свої ідеї та оригінальне сприйняття світу в картинах, оскільки вона має своє незвичайне бачення природи та людей. Вона має схильність до простоти форм завдяки глибокому філософському та емоційному змісту.
Вона знає, як бачити та зображувати суть речей, виходячи з особистого її сприйняття та духовної індивідуальності.

Оксана Охапкіна брала участь у багатьох групових виставках, а в 2019 році в українській галереї «Глобус» відбулася перша персональна виставка. Її твори також є у приватних колекціях в Україні, Росії, Індії та США.

«Мій шлях у мистецтві — це просування вперед і різноманітність. Мене приваблює контраст і гармонія дуже яскравих кольорів, простота, лаконізм, ритм, елементи національного одягу та кераміки. Всім своїм тілом, всією душею і серцем я можу відчуваю музику світу, дивовижну симфонію життя та радості! Ось що я хочу донести до своєї аудиторії! » — Оксана Охапкіна.

Зараз роботи Оксани представлені в рамках Фестивалю сучасного українського мистецтва «СЛІДИ» у Музеї історії Києва». «СЛІДИ» – арт-проєкт, що складається з двох виставок, де представлені роботи як художників-початківців, так і відомих митців з різних куточків України. Кураторка проєкту – художниця та мистецтвознавець Ірина Федоренко (SEMIRA).

«Серію робіт «Memory Cells / Осередки пам’яті» я почала в березні 2020, на карантині, коли весь світ встав на паузу. Тільки спогади про подорожі дозволили мені почати працювати над новою серією «Осередки пам’яті».

Наша пам’ять дуже вибіркова, мені цікаво досліджувати маркери пам’яті. Спогади вони багатогранні: перший поцілунок, посмішка немовляти, смак дитинства, запах, чому ми пам’ятаємо тільки певні моменти в нашому житті.

В ізоляції у мене завжди перед очима з’являлася інсталяція португальської художниці Ana Vieira (1940-2016) і її інсталяція «Ambiente — Sala de Jantar» ( «Довкілля — їдальня»). Це ще раз показує наскільки сильно може бути твір мистецтва, і як ви можете його переосмислити в поточному часу і моменті, і наскільки воно відповідає вашому сьогоднішньому світогляду. Для мене це був лакмусовий папірець, який ти опускаєш в стакан і проявляється та чи інша комбінація хімічної реакції.

Ось такий хімічною реакцією проявилася картина «Мрії». Де в закритому просторі, в своїй кімнаті, малюк мріє про море, а може це я свого часу дуже мріяла про море, яке я побачила вперше в свої 30 років.

Чи залишиться це мрією, раніше це залежало тільки від нас, як виявилося це також залежить від інших факторів. Весь світ встав на паузу, а зараз тільки починаються спроби увійти в нормальне русло. І ось виникає питання, щоб людина цінувала те-що вона має, вона мусить це втратити?

Занурення в інші культури змінює нас самих і наше уявлення про світ в цілому. Можливо це пов’язано з дитинством, так як моя сім’я часто переїжджала, мій тат був прикордонником. Мене переповнюють емоції і враження, з якими я хочу поділитися з світом. Це може бути місто, країна, люди, щось емоційне важливе, що чіпає мене. Подорожі для мене є творчим натхненням.

Подорожі дозволяють накопичувати спогади, частинки яких будуть іноді спливати у вашій пам’яті і гріти душу. Навіть в найнесподіваніший момент! Так сталося зі мною під час карантину, коли весь світ встав на паузу. Тільки спогади про подорожі дозволили мені почати працювати над новою серією «Осередки пам’яті». Наша пам’ять дуже вибіркова, мені цікаво досліджувати маркери пам’яті.

Перша робота складається зі спогадів, асоціацій, пов’язаних саме з моїм подорожжю в Португалію. Вона виконана в стилі традиційної португальської плитки азулежу яка представляє собою розписану керамічну плитку, найчастіше квадратної форми, обпалену, глазуровану, розміром 14 см на 14 см.

Це невеликі сюжети, мої спогади про цю дивовижну країну. Ідея полягала в тому, щоб наповнити картину світлом, кольором, радістю життя, мистецтвом, і щоб кожна сюжетна лінія перегукувалася, з сусідньої, і щоб розглядаючи картину вам теж захотілося побувати там.»

А ми запрошуємо всіх на чудову виставку і на власні очі побачити цю красу!