Бізнес має оперативно реагувати на запит громадянського суспільства і діяти відповідно

Стрімкі процеси декомунізації, дерусифікації та деколонізації засвідчили: суспільний запит на українськість найбільший за роки Незалежності. В умовах повномасштабного вторгнення, коли ворог зловживає “язиком”, пояснює окупацію “захистом російськомовних” та висуває нові ультиматуми, прийшло усвідомлення важливості нашої єдності, національної ідентичності, державної мови. В усіх без винятку сферах відбувається очищення від штучно нав’язаного російського впливу: українці перейменовують міста і села, назви яких пов’язані з імперським минулим; прощаються з пам’ятниками російської культури та історії; відмовляються від культурного продукту країни-агресора. Велика кількість компаній вже зробили свій вибір на користь української, тому всіляко заохочують своїх працівників до вдосконалення своєї української. Завдання відповідального бізнесу – вчасно реагувати на потреби національно свідомого споживача.

Хоча Законом про державну мову і не передбачено жодних обмежень щодо мови торговельних марок, але проблема є, і виникла вона не вчора. Зокрема, в статті 42 мовного закону йдеться про те, що “торговельні марки (знаки для товарів і послуг) використовуються у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона”.

Проте мені дивно, що на 11-му році російсько-української війни сотні торговельних марок, зареєстрованих в Україні, у своїх назвах і досі мають слова, які носять російськомовний лінгвістичний характер та не відповідають правилам і нормам українського правопису. До прикладу, є ТМ, в яких присутні такі слова, як “южная”, “страна”, “время”, “надежда”, “новая”, “восток”, “сказка”, “сахар”, “пчьолка”, “обжора” тощо. Я вже не кажу про засилля англізмів, диво-абревіатур чи суцільної абракадабри. Не можу не згагати торговельні марки з обсценною лексикою латинськими літерами в самій назві, що не зустрінеш у жодній країні світу. Особливо болить, коли такі дива – на головних вулицях українських міст.

Розумію, що процес перереєстрації і подальші дії, пов’язані з торговельним самоочищенням, потребують від підприємців певних витрат, проте це питання не грошей, а свідомості, репутації та відповідальності. Безперечно, іміджеві втрати набагато відчутніші та безповоротні. Проте не забуваймо наступне: прагнення українців остаточно розірвати будь-яку залежність від нав’язаного нам “братнього язика” рекордні. Роботи по очищенню від наслідків російщення багато, тому бізнес має оперативно реагувати на запит громадянського суспільства і діяти відповідно.

Давайте разом утверджувати українську, зміцнювати національні інтереси та посилювати національну безпеку.

Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства