Продовжуємо розгляд ситуації, яка складається в Україні, Росії та світі, після того як російський президент у понеділок ухвалив рішення про визнання маріонеткових «республик» в ОРДЛО. У вівторок — хто б сумнівався — приручений двопалатний російський парламент слухняно і одноголосно проштампував це рішення. Наразі, за півтора дня, ми опинилися у сильно змінених політико-дипломатичних і військових обставинах.

Першу частину матеріалу дивіться тут. У ньому були розглянуті найважливіші подробиці того, як Москва ухвалювала своє протизаконне рішення у понеділок. Тепер — про сьогоднішні події.

ДЛЯ РОСПРОПА ПУТІН СЬОГОДНІ — ВЕЛИКИЙ МИРОТВОРЕЦЬ

Під час «дебатов» у нижній палаті російського «парламента» вже проявилися багатообіцяючі деталі. Голова Держдуми Вячеслав Володін сказав: «Вчерашним мужественным выбором наш президент остановил войну, бойню…». Теза «Путин остановил бойню» проскакувала і у виступах лідерів фракцій. Це стало важливим маркером того, яка теза стане найважливішою найближчими днями. Адже з кремлівського кривавого наклепу «Украина устроила геноцид на Донбассе» можна було зробити й інший висновок, більш войовничий – треба негайно приструнити і жорстоко покарати «укрофашистов». Але поки що обраний спокійний варіант ключового меседжу російської пропаганди: Путін, як завжди, «всех переиграл», а головне – «всех спас»!

Підтвердженням цього стало також вирішення суперечки, яка тривала з учорашнього пізнього вечора: в яких межах Росія визнає «ДНР» і «ЛНР»? Отже, офіційна позиція є такою. Договір в Раді Федерації представляв заступник голови МЗС РФ Андрєй Руденко. А перед цим, під час брифінгу, він сказав журналістам, що Росія визнає маріонеткові «республики» в межах, в яких їхня «власть» здійснює свої повноваження та юрисдикцію. Тобто, в нинішніх межах ОРДЛО.

Це також прозвучало заспокійливо, оскільки визнання «Л/ДНР» Росією в межах Луганської та Донецької областей України фактично було б анонсом подальших активних бойових дій. Однак і перебільшувати значення такої, безумовно, протизаконної, але все ж заспокійливої заяви, яка фіксує нинішню лінію розмежування, не варто. У Росії трепетно ставляться до заяв, «положенных на бумагу». У цьому ж разі Руденко вимовив уточнення в повітря. І ніщо не завадить у будь-який потрібний момент сказати, що заступник міністра озвучував виключно свою точку зору, а от насправді…

У цьому разі корисно подивитися в папірець, голосно іменований «Конституцией ДНР». І ось там, у главі третій про «государственное устройство», побачимо: «Статья 54. 1.Территория «ДНР» определяется границами, существовавшими на день ее образования». Вкрай розпливчасте визначення, в дусі російської юриспруденції, коли норми навмисно прописуються так, щоб їх можна було тлумачити двояко, трояко – як захочеться.

РОСІЯ ПОКИ ЩО МІНІМІЗУЄ ЕКОНОМІЧНИЙ НЕГАТИВ

Чим же пояснюється те, що російське керівництво ухвалило рішення всього лише «ужас», а не «ужас-ужас-ужас». Для цього, вибачте, варто подивитися на дані Московської біржі. О 10 ранку вівторка на ній був зафіксований обвал індексу фондового ринку – на 5,5%. Подешевшали акції великих російських банків, авіаперевізників, ресурсодобувних підприємств. Монструозна держмонополія «Газпром» за перші години торгів втратила майже 9% вартості акцій.

Взагалі-то, падіння фондових індексів триває з січня. Однак воно прискорилося в процесі понеділкового визнання незалежності «республик» ОРДЛО. Курс російської валюти при цьому впав до 81 (за долар) і 91 (за євро). У якийсь момент вона навіть була визнана найбільш нестабільною валютою в світі.

Так, зрозуміло, що паралельно підросли ціни на нафту. Однаково ситуація ставала тривожною, і Кремль вирішив злегка підправити її. Після заспокійливих заяв падіння призупинилося. Таким чином, для Москви зараз важливо зафіксувати нову реальність, у тому числі економічну, згладити негативні наслідки ухвалених рішень і очікуваних нових санкцій. (Про що ще говорити, якщо вже й Німеччина призупинила сертифікацію «Північного потоку-2»). До того ж РФ ну дуже не любить витрачати кошти з накопиченої фінансової «подушки», залишаючи її на більш економічно темні часи.

А перспективи у російського ринку, російської економіки справді неяскраві. Вони тепер довго будуть під тиском, пов’язаним з очікуваннями майбутніх санкцій. Інвестори при цьому продовжать вихід з російського ринку. І кожного, хто чув вчорашнє 55-хвилинне телезвернення Путіна з позаминулого століття, це не повинно дивувати.

Але це все не означає, що Москва відмовилася від своєї агресивної поведінки зовсім і надовго. Ні-ні, Росія просто перечікує, мінімізує негативний ефект від чергового порушення міжнародного законодавства. Це всього лише пауза, тривалість якої невідома.

ТОЧНО БЕЗ МІНСЬКА-2 І МАЙЖЕ БЕЗ НОРМАНДІ — ТЕПЕР ТАК

Визнавши «Л/ДНР», Москва поховала Мінський процес, всю конструкцію тиску на Україну, яку вона так довго і дбайливо вибудовувала з метою почати прямі переговори зі своїми луганськими і донецькими маріонетками. Тепер значною мірою втратив сенс «нормандський формат», який у лютому 2015 року був жорстко прив’язаний до Мінська-2. Також втратили сенс наполегливі пошуки можливості зустрітися президентам України і Росії. Кремль остаточно зачинив ці двері з визнанням «псевдореспублик». Це все — ситуація, яку українській дипломатії та українській владі, яка приходила до влади з гаслами «партії миру», належить усвідомити повною мірою, і в ній освоїтися.

Природнім є також запитання: а навіщо взагалі Путін пішов на цей крок, який ламає вибудовані ним конструкції, але при цьому не дає очевидних дипломатичних вигод. Перша причина — піарівська. Ультимативні, гопницькі вимоги «гарантий безопасности» від Заходу не спрацювали. Переговори, звичайно, триватимуть, але медійних дивідендів вони вже не принесуть. Тому Кремлю потрібен був якийсь «Бум!», велика подія, яка б перебила на російському інформринку відсутність позитивного результату. Визнання «Л/ДНР», що супроводжувалося криками «Путин остановил бойню!», воланням «Русские своих не бросают!» певною мірою стало для диктатора виходом із ситуації. Не так, щоб оптимальним; не таким рейтинговим, як «Крымнаш»; з набором негативних наслідків, але вже який є…

А те, що він вкотре виявився для міжнародного співтовариства показовим «плохим парнем», Путіна хвилює мало. По-перше, не в перший раз. «Покричат и перестанут», — міркують у Кремлі. По-друге, маючи велику армію, значна частина якої, як і раніше, розташована з усіх боків українських кордонів, він нагадує цій самій спільноті, демократичним тимчасовцям, що їх він зневажає, що насправді – це він ще «хороший парень». І усі повинні докладати деяких зусиль, як мінімум — регулярно і шанобливо спілкуватися з ним, щоб він не застосував цю армію, і став «совсем-совсем плохим».

Тому нинішня ситуація, яка прибрала переговорну «прокладку» у вигляді Мінська-2, для нашої країни виглядає багато в чому більш загрозливо. Тепер, згідно з договором про дружбу і взаємну допомогу між Москвою та її ж маріонетками, на лінії розмежування можуть встати вже не два лугандонських «гибридных» корпуси з російським керівництвом, а кадрові російські частини. У цьому разі будь-який «прилёт» звідти і туди буде вже не проксі-війною і не предметом розглядів у ТКГ, а прямим російсько-українським зіткненням. З усіма ризиками і можливими наслідками…

Поки складається враження, що Москва (читай – Путін) сама ще НЕ вирішила, як саме діяти далі.

Тому у нас є трохи часу (не дуже багато, і тому його варто цінувати) для того, щоб терміново і комплексно розібратися в ситуації, що склалася, виробити стратегію і тактику поведінки у цьому новому «постмінському» світі.

АЛЕ ЗНОВУ — ПУТІНСЬКИЙ ЖОРСТКАЧ І ВІЙСЬКОВІ ЗАГРОЗИ

І от коли вже пленарне засідання Ради Федерації наближалося до закриття, надійшло повідомлення, що Путін запросив у Радфеду дозвіл на використання ЗС за кордоном. Звичайно, воно було одразу ж отримано — з одноголосним схваленням.

Більш важливим є те, як представив запит Путіна заступник міністра оборони РФ Ніколай Панков. Він уточнив, що таке звернення зроблено у зв’язку «с ситуацией на Донбассе». При цьому Панков звинуватив Україну у загостренні ситуації і сказав, що в цих умовах «Россия должна взять жителей (Донбасу, – ред.) под свою защиту». Що ж, Путін вирішив підвищити градус, частково перекреслити попередні мирні заяви. Такий дозвіл виглядає дуже тривожно. Після нього можна чекати чого завгодно, будь-якого вторгнення. З іншого боку, такий дозвіл формально потрібен Путіну і для простого відкритого введення ЗС Росії на територію «Л/ДНР». Тому таке рішення не є оголошенням початку масштабних військових дій. Але воно відкриває для нього всі можливості.

А слідом, на вівторковій пресконференції, Путін заявив, що Росія… визнає «ДНР» і «ЛНР» у межах всієї Донецької і всієї Луганської областей. Також він знову анонсує переговори між Україною і «республиками». Тепер стає зрозумілішою вся оновлена картина. На зміну Мінська-2 і Норманді прийшли військові дії, які примушують Україну до тих самих переговорів з «Луганском» і «Донецком», але тепер вже на міждержавному і міжвоєнному рівні.

Президент РФ недовго був типу миротворцем, він знову жорстко, з використанням зброї, грає на нервах – наших і всього світу.

Олег Кудрін, Рига

Карикатура Сергія Йолкіна