Старший сержант Артем Гуртовий загинув 10 травня 2022 року внаслідок ворожого ракетно-бомбового удару по місцю дислокації підрозділу в районі Тополівки, що на Луганщині.

Про це на своєму вебпорталі згадує Державна прикордонна служба України, вшановуючи пам’ять воїна.

Російське повномасштабне вторгнення в Україну застало Артема під час виконання завдань з охорони державного кордону у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. Артем обіймав посаду зв’язківця.

У перших боях прикордонники дали гідну відсіч противнику на околицях Старобільська Луганської області. Перебуваючи під інтенсивними ворожими обстрілами з мінометів різного калібру і танків, Артем мужньо та героїчно стримував разом із побратимами наступ росіян, які переважали біля Кремінної та Рубіжного Луганської області та Лиману на Донеччині. З метою забезпечення безперебійної та стійкої системи управління військовий під обстрілами переміщувався між позиціями для забезпечення зв’язку.

У загиблого залишилися дружина Дар’я та донечки-двійнята Мирослава та Емілія. Вдова Артема разом із сім’єю вже з окупованого Старобільська евакуювалася на Рівненщину. Вона розповіла Суспільному історію своєї родини та про перші дні окупації. 

«Артем з дитинства мріяв бути військовим, хотів вступати у військову академію, але через війну у 2014 році реєстрації на ЗНО постійно переносили і він на деякі екзамени не встигав. До університету він не вступив і, щоб не втрачати час, пішов навчатися до коледжу. Разом з тим був волонтером: з друзями плів маскувальні сітки.

Після коледжу він вступив до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка та навчався на еколога. У 2019 році вирішив стати прикордонником у Луганському прикордонному загоні імені Героя України Пікуса, підписав контракт і почав військову службу”, — згадує вдова.

Каже, що познайомились з Артемом в університеті. У 2019 році він під час виконання бойового завдання отримав поранення, і вони почали більше спілкуватися, Дар’я його постійно підтримувала і так у них “закрутилося”.

“У нас було багато планів, надій та мрій. Перша мрія здійснилась – це наші донечки, мріяли про одну, а вийшло одразу подвійне щастя… Я одразу казала, що якщо в мене буде донька, я назву Емілією, а коли дізналися, що в нас буде дві донечки, то друге ім’я обирав Артем. Він довго думав, а потім каже: буде Мирослава — ім’я, яке несе мир”, — розповідає Дар’я.

Вона згадує, як у перші дні повномасштабного вторгнення та стрімкої окупації прикордоння Артем ще повертався на ніч додому. Але одного разу під вечір він прийшов і сказав: «Я більше не прийду, бо ми виходитимо в ніч і нам будуть казати, що треба робити. Вона просила його не йти, а він їй відповів: «Це мій обов’язок. І якщо я не піду, то все наше майбутнє, яке ми планували — буде Росія. Ти цього хотіла? Як я буду дівчатам в очі дивитися?»

Наступного дня прикордонники виїхали з їхнього міста і зв’язок був далі лише телефоном.

“8 травня в нього був День народження, ми йому не могли додзвонитися. 9-го він подзвонив востаннє. Сказав, що їх перекинули в Луганську область на три дні. Я кажу: «Назви хоча б першу літеру міста, де ти є». А він каже: «Л.» І я розумію, що це Лисичанськ”, — каже дівчина.

Артем разом із побратимом заступив на чергування на нафтопереробному заводі у Лисичанську, його обстріляли війська РФ.

“11 травня мені зателефонували на Viber з незнайомого номера і сказали, що Артем загинув. Чоловік розповів, що Артем загинув під час авіаудару у пост спостереження, де він був. Я питаю, як його впізнали, каже — його упізнали побратими. Я кажу, поки ми його не побачимо — я не дам дозвіл на його поховання. Він вислав мені фото з моргу і я зрозуміла, що це мій Артем”, — згадує Дар’я.

Його побратими досі скидають їй фото снарядів з написом «За Артема Гуртового» та відео їхнього випуску з криком: «За Гуртового! За Старобільськ!».

Прикордонника посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На честь Героя перейменували вулицю у Старобільській громаді Луганської області.

Вічна пам’ять Воїну!

Фото: ДПСУ, з сімейного архіву