У верхній палаті канадського парламенту розпочалася процедура розгляду законопроєкту про конфіскацію суверенних активів держав-порушників, у тому числі Росії.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, відповідний законопроєкт внесла незалежна сенаторка Ратна Омідвар.

“Пропонований законопроєкт притягує Росію до відповідальності. Він створює юридичний шлях для Канади й інших держав, які дотримаються її прикладу, використати російські активи для компенсації Україні”, — сказала вона, представляючи документ.

При цьому Омідвар припустила, що в Канаді розміщено дуже мало суверенних активів Росії, але створення міжнародного прецеденту все одно дуже важливе: “Чи йдеться про $1 — чи про $16 мільярдів, мета мого законопроєкту актуальна: створення у Канаді юридичного механізму для конфіскації державних активів. І, що важливіше, створення юридичного прецеденту, якого можуть дотриматися держави-однодумці”.

Читайте також: Конфіскація російських активів: Прем’єр каже, що у переговорах із партнерами є прогрес

Законопроєкт передбачає надання уряду Канади повноважень конфісковувати розміщені на території країни суверенні активи інших держав. Такі повноваження виникатимуть лише у разі порушення певною державою міжнародного миру й безпеки та вчинення грубих порушень прав людини. “Цей законопроєкт — попередження й іншим зловмисникам. Хоча я переважно виступала у контексті Росії та України, документ змінить санкційне законодавство загалом, дозволивши вживати подібних заходів і проти інших держав-порушників, які вчиняють масові злочини”, — резюмувала сенаторка.

Нагадаємо, чинне законодавство Канади дозволяє конфіскацію активів російських громадян і компаній за рішенням суду. Однак національні суди не мають юрисдикції над суверенними активами держав, що стає на заваді конфіскації сотень мільярдів доларів Центробанку РФ, заморожених по всьому світові.

Читайте також: Влада Фінляндії хоче спростити конфіскацію нерухомості громадян Росії

Оскільки відповідно до законопроєкту Омідвар рішення про конфіскацію ухвалює уряд, а не суд, дія імунітету у цьому разі не поширюватиметься.

Аби законопроєкт набув чинності, він має пройти три слухання у Сенаті та стільки ж — у Палаті громад, після чого отримати схвалення генерал-губернатора.