Від чого мене спалює лють – це ставлення до людини, до громадянина, до воїна у нашому війську.

Не показове, не телевізійно-бріфінгово-прес-конференцеве, а повсякденне.

В нас прийнято принижувати. Розмова матом з підлеглим – це нормально. А якщо навіть не матом, можна сказати підлеглому капітану: “Што ти мнє тут лєпєчеш, как дєвачка, сними наканец розавиє штанішкі”. І тобі за це нічого не буде, ніхто не звільнить тебе за це з армії.

А ще можна послати підлеглого, який за висновком лікаря потребує звільнення від фізичних навантажень за станом здоров’я, на заняття з бойової підготовки, ще й в бронежилеті. Можна звільнити його від виконання службових обов’язків, а можна не звільнити. А можна взагалі підлеглого не відпустити до лікаря. Або відпустити не сьогодні, а післязавтра. Бо командир так вирішив, у нас єдиноначальство, яке обмежене лише начальством старшого начальника. Тому що командир – це цар для підлеглого, а підлеглий – холоп. А якщо підлеглий буде скаржитися, то в нього неодмінно знайдуть стоп’ятьсот недоліків і вжарять йому по максимуму, а тому командиру нічого не буде. Перевірка напише, що факти, наведені у скарзі, не підтвердилися.

Можна заборонити стройовій частині приймати і реєструвати рапорт. Може дати вказівку лікарю, щоб в довідці про хворобу писати, що хворий потребує звільнення від виконання службових обов’язків для лікування не більше, ніж на три дні. Бо єдиноначаліє.

І якщо не буде широкого розголосу десь в “Ютубі” або на “Фейсбуці”, то нічого взагалі тому командиру за це не буде.

І навіть таке показушне реагування на “Ютуб” здебільшого є лицемірством, інакше такі випадки каралися би раніше, ніж потрапляли до ютуба або “Фейсбука”.

Звичайно, є і порядні, людяні командири і начальники, і таких чимало.

Проте враження і настрої часто формують чомусь інші. Тому що люди бачать таку безкарність.

Страшне те, що це вважається нормальною поведінкою начальника. Головне, щоб “володів ситуацією” і виконував поставлені завдання. Це вважається нормальним, принижувати людей!!!