Я не є експертом щодо Туреччини. Але є певні закономірності, які діють в усі часи й у всіх місцях.

1. Жодна політична система не існує вічно. За сто років накопичуються зміни в мисленні, соціальній структурі суспільства, економічних відносинах, технологіях тощо. Політична система, сконструйована сто років тому, так чи інакше якоїсь миті перестане бути релевантною. Це стосується й кемалістської республіки – вона не вічна.

2. Треба дивитися на процес, а не на проміжний результат. Наявність розколотої країни, невелика перевага в голосуванні означає, що ми перебуваємо на початку процесу, а не при його завершенні. Тому всі спроби оголосити “кінець турецької демократії” смішні.

3. Так, нині дуже велике розшарування між містом і селом, між лібералами й консерваторами (що б ці слова не означали в турецькому контексті, який є відмінним від європейського чи українського – будь ласка, пам’ятаймо це). І цей розрив, різниця потенціалів є рушійною силою подальших змін.

4. До речі, мільйони випускників шкіл та університетів Руху нікуди не поділися – їх вичистили з певних державних установ, але вони є по всій країні.

5. Процес поширення консерватизму й/або авторитаризму наявний у всьому модерному світі, від Вашингтону до Москви. “Брекзит”, зростання правих партій і перемога політиків більш авторитарного типу є реакцією на футурошок – спробою зупинити швидкий прихід майбутнього. Про це детальніше у моїй статті.

Так що пристібайте ремені безпеки, все лише починається.