Мадлен Олбрайт

Зізнаюся, складно сприймати політиків як людей, бо на них гора відповідальності, а їхні дії накладають відбиток, тож безвідповідально не зважати га це.

На форумі, де виступаю, вечірня промова Мадлен Олбрайт дотепна і глибока. Але знову про те саме – єдиний спосіб почати здобувати довіру – вийти зі свого кола згодних і розуміти тих, із ким не погоджуєшся. “Вам пощастило не жити в Вашингтоні, бо ви не чули, яке тут украй праве радіо, а коли я їжджу в авто, то завжди його слухаю зумисно. Лаюся, кричу, верещу аж боюся, що колись мене заарештують, але слухаю, бо як інакше я знатиму про іншу думку?” – говорить колишня держсекретарка США. Якщо чесно, то в свої майже 80 може собі дозволити не слухати і не знати.

Це про важливе, а далі вже просто гумор: говорить про те, як в “Аспені” створила неформальну групу екс-міністрів закордонних справ, яку називає “Мадлен та її колишні”, про те, як просто було працювати в ООН, бо там не заплутається, бо кожен “your excellency”.

Ну і на останок каже “я завжди хотіла бути журналісткою, правда, здається, вже трохи запізно”